У Бога в садочку душі зібрались, присіли на
хмарки
І одна з
них сказала:
- Я йду на Землю життя проживати, хочу
навчитись я інших прощати!
Хай буде тяжко мені там, у тілі, та я навчусь! Не
словами, на ділі!
Бог посміхнувся і тихо спитався:
- Кого прощати ти там зібрався?
Хто ж бо образить тебе на Землі?
Душі ж в любові живуть, а не в злі!
Я не бороню, як хочеш іти, та кого прощати - сам
мусиш знайти!
Душа тут задумалась на одну мить: щоби прощати
- то треба любить!
Якщо я люблю - то як ображатись? Піду я на Землю,
щоб точно дізнатись.
І тут же до неї звернулась одна:
- Я тебе люблю! - каже вона, -
Я піду з тобою в життя, допоможу
Зроблю там усе, що потрібно, я зможу!
Другом твоїм я прийду найкращим, аби ти мав з ким
ділитися щастям
А як потрапиш в лиху ти годину, як кращий друг -
тебе я покину!
Любов же не буде погане казати?! Так і навчишся
ти друзів прощати.
Я також піду! - тут
інша сказала, - І я тебе люблю, хіба ж цього мало?
Щоб ворогом там у житті твоїм стати, щоби
навчився зло також прощати!
Один за одним їх набралось чимало, довго вони той
сценарій писали
І по закінченню склали пароль, щоби ніхто не
забув свою роль!
Потім злетіли на Землю з хмаринок, почулися плачі
маленьких дитинок.
Ночі і дні пролітали з вітрами, час пропливав
мовчки вслід за роками
Душі губились, попавши у світ і ледь не забули
про той їх обіт
Єдине, що з нього вони пам"ятали, що буде
образа, що будуть скандали
Що треба зло якесь тут їм зробити, що воно має
когось тут навчити
Так і носились ті душі по світу, шукаючи ключик
до того обіту...
...Не всім їм вдалося пароль пригадати...
те слово ЛЮБЛЮ до п"єси "ПРОЩАТИ"
Немає коментарів:
Дописати коментар