П'єса "Прощати"

У Бога в садочку душі зібрались, присіли на хмарки

 І одна з них сказала:

- Я йду на Землю життя проживати, хочу навчитись я інших прощати!

Хай буде тяжко мені там, у тілі, та я навчусь! Не словами, на ділі!

Бог посміхнувся і тихо спитався:

- Кого прощати ти там зібрався?

Хто ж бо образить тебе на Землі?

Душі ж в любові живуть, а не в злі!

Я не бороню, як хочеш іти, та кого прощати - сам мусиш знайти!

Душа тут задумалась на одну мить: щоби прощати - то треба любить!

Якщо я люблю - то як ображатись? Піду я на Землю, щоб точно дізнатись.

І тут же до неї звернулась одна:

- Я тебе люблю! - каже вона, -

Я піду з тобою в життя, допоможу

Зроблю там усе, що потрібно, я зможу!

Другом твоїм я прийду найкращим, аби ти мав з ким ділитися щастям

А як потрапиш в лиху ти годину, як кращий друг - тебе я покину!

Любов же не буде погане казати?! Так і навчишся ти друзів прощати.

Я також піду! - тут інша сказала, - І я тебе люблю, хіба ж цього мало?

Щоб ворогом там у житті твоїм стати, щоби навчився зло також прощати!

Один за одним їх набралось чимало, довго вони той сценарій писали

І по закінченню склали пароль, щоби ніхто не забув свою роль!

Потім злетіли на Землю з хмаринок, почулися плачі маленьких дитинок.

Ночі і дні пролітали з вітрами, час пропливав мовчки вслід за роками

Душі губились, попавши у світ і ледь не забули про той їх обіт

Єдине, що з нього вони пам"ятали, що буде образа, що будуть скандали

Що треба зло якесь тут їм зробити, що воно має когось тут навчити

Так і носились ті душі по світу, шукаючи ключик до того обіту...

...Не всім їм вдалося пароль пригадати...

те слово ЛЮБЛЮ до п"єси "ПРОЩАТИ"